Кожну ніч він виходить із замку

Він живе там один, забутий людьми

Мовчки бродить з журбою до ранку

Мочить вії довгі сумними слізьми

В нього очі великі, червоні як жар

Його сиве волосся спадає до плеч

Його вуста без дівочих чар

Його посмішку знищив самотній меч

Покажіть мені тих хто це зробив

Хто його полюбив, а потім залишив

Хто його зрадив, вірив кому

Покажіть мені швидше інакше я вмру

Бо не можу я жити і знати про Вія

Про його довгі вії і його сум очей

Як з ним повелася вія – повія

Про холод гарячих самотніх ночей

Та за одне я зовсім спокійний

Що не залишиться могила без трави

Твої вії впадуть, коли ти станеш покійним

Та будуть на ній мальвами й трояндами рости